Серцезупинне місто - Венеція

Венеція - місто якому не віриш. Не віриш реальності його краси і що будинки стоять просто на воді, мов казкові, зачаровані. Не віриш, що ти нарешті у країні, про яку мріяв 4 роки. Ось вона - легендарна, старовинна, романтична, морська, тисячі разів оспівана Венеція.

Ранок. Автобус завозить нас вузькою смужкою суші, яка з*єднує Венецію і материкову частину Італії. Навколо - Адріатика, туристи вліпляються сонними очима у вікна, ахкають і фотографують. Я передчуваю щастя - "невже я тут? невже буває так багато моря, що єдиний шлях до точки Б - це взяти катер, вапоретто, чи ще щось плавуче?". Венеція змиває Адріатикою усі спогади про попередні міста. Крім неї більше нічого не існує.

Нас висаджують на автостанції зі словами "Вы приехали". "От на, я йому шо, руссо турісто?", - думаю я, а сама посміхаюсь і киваю. Фліксбас рушає далі вже без нас.

Ми знову намагаємось зловити інтернет, та все дарма. Господиня апартаментів Маура дуже детально описала нам шлях до квартири, а я вчасно заскрінила її поради. Тож ми купуємо два квитки на вапоретто по 7 євро, валідуємо їх і чекаємо на катер. Здається, ми єдині тут купували квитки.

Випливаємо на канал і я пускаю сльозу. За сонцезахисними окулярями цього не помітно, тому Тарас не кпинить з мене. Раніше я вважала Венецію попсовим туристичним містом, над яким вдало попрацювали маркетологи і туристичні агенства. Взагалі, в наш маршрут вона втрапила, бо була по дорозі до інших міст і найближчою точкою Італії з північного сходу. "Ну ок, заїдемо", - кинула я, мов з барського плеча. Ми виходимо на зупинці "площа Святого Марко", з цього часу камеру я не вимикаю. Потім я зрозуміла, що варто було сідати на вапоретто, який іде довше, але через Гранд канал.

Ми рушаємо на пошуки потрібної нам адреси щоб заселитись і потім ще гуляємо до чек-іну. Буквально на другому повороті з площі ми помітили заклад Cafe verde з великою чергою. Тут усі купують паніні,відсотків 90 - італійці. Хороший знак, думаємо ми і дивимось на ціни. Паста по 8 євро. Окей, погнали. Перша трапеза в Італії - карбонара і лазання. З*їсти свою порцію вкрай важко - тісто таке тісто. Згодом ми повернемось сюди на сніданок, бо тут невисокі ціни і смачно. На жаль, на гугл карті цього закладу немає. І скажу по секрету, тут найліпша карбонара, яку мені довелось куштувати у всій північній Італії. Заради справедливості додам, що я не замовляла пасту всюди де тільки могла.

Ми заходимо у будинок з низькими стелями, піднімаємось у квартиру і я нарешті кажу "Бон жорно!". Як же довго я мріяла це вимовити. Я гордо заявляю, що трохи говорю по-італійськи і потім насолоджуюсь кількахвилинним поясненням що до чого у квартирі. Наша кімната коштує 76 доларів. І це зі знижкою у 34 долари від airbnb. Тож, познайомившись з господинею, заплативши 6 євро туристичного збору і скинувши наш тягар з плеч, ми знову пішли гуляти.

І тут почалась магія. Яка ймовірність того, що ви випадково натрапите на книгарню Libreria Acqua Alta, у яку мріяли потрапити? Книжки, книжки, книжки. Вони тут всюди - у гондолах, у мисках і навіть замість сходів.Я хочу тут жити. Придбавши листівки, рушаємо далі блукати. Більше ніж 400 мостів, 160 каналів,118 островів. Кожна вулиця приводить на площу з собором і колодязем. Дивина, але на цих острівцях, обмитих морем, є прісна вода. Зараз колодязі закриті, але доступ до води є.

Також приємним бонусом міста є те, що ви не побачите тут жодну автівку чи ровер. Рай для пішохода!

Вечеряємо у Trattoria Agli Artisti Pizzeria, за піцу та півлітра вина ми залишаємо 28 євро - у чек також входить збір за сервіровку та обслуговування. Не дуже ситі, ми пішли закохуватись у вечірню Венецію. Дуже до речі нам трапився риночок з фруктами, де ми купили виноград та інжир. "Як ти їси інжир, він же схожий на гнилу цибулю", - запитує Тарас. Я сміюсь і мию фрукти у питному фонтанчику. Ми вмощуємось на сходах які ведуть прямо в Адріатику, біля вже поснулих пришвартованих гондол. Як часто нам доводиться переживати такі щасливі моменти? Я запам*ятаю цей вечір назавжди.

Ми переходимо через міст Ріальто і губимось на іншому острові - він автентичний, тут майже немає туристів і відусіль чується італійська. "Вщипни мене", - постійно повторюю я, бо не вірю своєму щастю.

На декілька хвилин ми завмираємо біла костелу, де проходить концерт класичної музики. Мов злодії, ми дослухаємось під входом до божественних звуків і йдемо спати.

Зранку я прокидаюсь у будинку 17-го століття від дзвонів старовинної церкви, все така ж щаслива. Але часу ніжитись у ліжечку і баритись немає, тож ми хутко зібрались і побігли на оглядову вежу на площі Св. Марка. Зверху на нас чекало маленьке розчарування - всюди були грати, але це не завадило нам зробити фото міста згори. До музею Гугенхайм ми не встигали, як і на бієналє=(((, тому попрямували на вокзал. Квитки ми купили за день через додаток GoEuro, безцінний помічник для мандрівників.

Ех, Венеціє, краще б я дві ночі провела з тобою, замість тої з Будапештом.