Просто неба в Пирогові

Нам знадобилось довгих 7 (а декому 9) літ життя у столиці, щоб нарешті втрапити до Національного музею народного побуту та архітектури України. І шо я вам скажу? 2 години автобусом і тралєйбусом варті часу проведеного тут.

Автентичні хатки і автентично-сварливі бабусі в них (шкода шо сваряться вони не відповідно до регіону у якому знаходяться). "Матері твоїй ковінька", - мусила б кричати якась баба Ганя із наддніпрянської хатини. Натомість злий бабусік сказала не їздити по двору на роверах, подумки додавши "паразіти ви такі". Просто я чула її думки.

Ми одразу арендували ровери і рушили боротися з млинами.

Вагіма млини побороли

Нашу увагу привернула незвична для нас споруда. Тарас сказав, що її призначенням було годувати корів. Але щось не сходилось - зсередини там була кімната і вона ж мусила мати якусь функцію. Виявилось, це був саж - хлів для відгодівлі свиней.

Насправді загадкових споруд було чимало - величезна січкарня-козлярня, молотилка гречки. Моя мама б могла пояснити як що використовували, а я вже далека від цього.

До речі, про сім*ю: мене неабияк втішили кахлі з Полтавщини - я аж верещала, коли побачила кахлик з печі села Попівка Миргородського району. Шкода, що все було загороджено стрічкою і роздивитись кахлі не вдалося.

Також нас засмутила неготовність музею до туристів - жодноъ інформації англійською, а наглядачки дуже неохоче відповідали допитливим відвідувачам.

Найкращий час для відвідин музею - безперечно, квітень-травень. квітучі сади - насолода для ока.

Здалеку я побачила ці вулики і тішилась ним як дитина мала. Мене спитали, як я зрозуміла що то вулики. "Певно в минулому житті я була бджолярем", - відповіла я.

Ось вам ще трошки церков і хаток.

Ця моя улюблена

І наостанок фото під назвою "що буває, коли в режимі HDR у фотографа трясуться руки"=)