Життя українки в Україні

Рим дуже схожий на красиву, але вреднючу жінку - закриваєш очі на всі мінуси і навіть не помічаєш їх, але варто проаналізувати те, як вона з тобою чинить і розумієш, що до чого. Мій цензор і він же мій чоловік сказав, що в тексті про Рим не побачив позитиву і після такого опису нізащо б не поїхав туди. Але я не ставлю собі за ціль відлякати когось від візиту вічного міста, я лише хочу поділитись власним досвідом, яким би він не був. Тому якщо хтось чекає казкових описів, пропускайте текст і насолоджуйтесь світлинами. Наше з Римом знайомство почалось із залізничної станції Терміні. І мушу сказати, було воно доволі неприємним. Від станції ми рушили пішки прямо до гест-хаузу . Коли прибуваєш в європейське місто, очікуєш чистоти і порядку біля тисячолітніх історичних пам*яток. І дарма. Усю дорогу нас супроводжували купи сміття, жахливий сморід і безліч лежаків безхатьків. Знайшовши нашу квартиру у старовинному будинку з напівавтоматичним ліфтом і здивувавшись, що й тут нам ж...

Після безсонної скоцюрбленої майже безвайфайної ночі Польский бус висаджує нас на якомусь вокзалі. Нічого не зрозуміло. Де ми. Куди їхати? Керуючись здоровим глуздом ми пішли за незнайомцями. Спустились ескалатором і опинились біля автомату з продажу квитків. Нічого не ясно. Біля сусіднього пристрою так само тупцяли китайці і не могли нічого зрозуміти. Обравши англійську і невостаннє поклявши угорську мову (як вона взагалі сюди затесалась і вижила?),  вирішили купити 2 одноразові проїзні. І тут сюрприз. Оплата у тугриках, євро не ходять (ну бо погуглити перед від*їздом несудьбінушка і те, шо форрінти можна купити в Ощадбанку я дізнаюсь лише через 4 тижні). Добре, що ми мали валютну карту, вона і гривнева  нас рятували ще безліч разів. Автомат таки видає нам дві вузенькі смужечки з паперу. На вході до станції метро жодних турнікетів, лише пара працівників, які на мигцях показали як компастувати квиток - соваєш у стовбець (якби не працівники, стовбці за компастувальні машини я...